Концепция судебной реформы от адвоката Фомина

Преамбула

«Влада не може вимагати поваги до закону, коли  сама його не поважає; громадяни мають право відповісти на її вимоги: лікар, лікуйся сам».

                                                                                   Олександр Коні 

Якщо ми бажаємо змінити діючу систему влади, створити нову демократичну Україну, маємо запитати себе: яких цілей повинна досягнути ця перебудова, для чого вона потрібна.    

Обмірковуючи зміни у владі, зрозуміло, що вони дійсно  необхідні.  Політичні сили, що декларують своє бажання змінити судоустрій в країні, сьогодні не дають громадянам чіткого розуміння, що і як вони будуть змінювати, отримавши таку можливість. Ця Концепція є кроком до такого порозуміння між народом і, можливо, обраною ним у майбутньому владою.

Сьогодні державна влада в Україні задекларована як така, що здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (стаття 6 Конституції України). Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).

Заради досягнення рівноваги між кожною з гілок влади, дотримання  вказаних вимог, їм надані спеціальні повноваження. Саме з реалізацією цих повноважень пов’язане існування системи так званих стримувань і противаг. Ця система є невід’ємною і важливою складовою поділу влади, що має на меті забезпечення їх співробітництва як єдиної державної влади (Рішення Конституційного Суду України № 4-рп/2008 від 1 квітня 2008 р.).

На сьогодні, мабуть, немає в Україні людини, яка б не усвідомлювала необхідність радикальних змін у судоустрої та проведення масштабної судової реформи в нашій державі. Рівень недовіри народу до правоохоронців та суддів досягнув майже 100 відсотків. Прикрим фактом стало знищення незалежності суду, його тотальна корумпованість, як і професійна безграмотність значної частини суддів. Злочинність одягнулась в мундири та мантії. Обурені пануючим в державі свавіллям громадяни штурмують райвідділи міліції, вимагаючи кари злочинцям, поновлення справедливості та захисту своїх прав.

Стан судової влади в Україні, її взаємодія з іншими гілками влади, принципи діяльності та система в цілому не відповідають демократичним засадам та принципам, визначеним у міжнародних правових актах, зокрема: Загальній декларації прав людини (1948 р.), Міжнародному пакті про громадянські й політичні права (1966 р.), Основним принципам незалежності судових органів (схвалених резолюціями 40/32 та 40/136 Генеральної Асамблеї від 29 листопада та 13 грудня 1985 р.), Рекомендаціям щодо ефективного впровадження Основних принципів незалежності судових органів (прийнятих резолюцією Економічної та соціальної Ради ООН 1989/60 та схвалених резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 44/162 від 15 грудня 1989 р.), Монреальській універсальній декларації про незалежність правосуддя (Перша світова конференція по незалежності правосуддя, Монреаль, 1983 р.), Бангалорським принципам поведінки суддів від 19 травня 2006 р. (схваленим резолюцією 2006/23 Економічної та соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 р.), Рекомендаціям Ради Європи К (94) 12 (ухваленій Комітетом Міністрів Ради Європи на 518 засіданні заступників міністрів 13 жовтня 1994 р.), Конвенції про захист прав та основоположних свобод (1950 р.), Європейській хартії про закон «Про статус суддів» (прийнятої 10 липня 1998 р., Лісабон).

Такі наші реалії неприйнятні для цивілізованого світу. Відсутність незалежної судової гілки влади Європейський Союз, США, інші провідні держави світу сприймають як знищення демократії в Україні. Констатацією цього факту стало шість резолюцій Європарламенту (2010—2012), резолюції ПАРЕ, ОБСЄ 22.09.2012 року, ряд рішень Європейського суду по захисту прав та основоположних свобод людини. (Волков проти України, Луценко проти України, Тимошенко проти України та інші).  Сенат США одноголосно прийняв резолюцію стосовно політично мотивованих кримінальних переслідувань в Україні.

Саме відсутність незалежного та справедливого суду зробила реальністю ці політичні переслідування, спотворення вільного волевиявлення громадян України на виборах, маніпуляції Конституцією та законами України в угоду окремим особам, захоплення майна та обкрадання підприємців. Ця корупційна система знищила інвестиційний клімат в Україні, зупинила шлях України до Європейського Союзу.

Відповідаючи на вимоги громадян України щодо рішучої зміни  судової та правоохоронної системи нашої Держави, треба поставити для себе декілька питань.

Задля досягнення якої мети існує в Україні суд? На кого працює чи повинна працювати судова гілка влади? Дотримання яких принципів може забезпечити виконання завдань правоохоронної та судової систем? Що не задовольняє нас в існуючій системі судочинства? Що в ній є корисним та має працювати в подальшому? Чи можливо використати світовий досвід? В якій частині?

Маємо розуміти, що суспільство як об’єднання інтересів більшості людей, обмежує особистість в бажаннях та засобах їх реалізації. Суспільство одночасно намагається стимулювати розвиток людини та забезпечити їйвинагороду за працю та творчість. Суспільство встановлює правила та змушує нас всіх їх дотримуватись. Правила розумного співіснування людей формувались віками. Невдалі форми  то відмирали, то знищувались насиллям, відточуючи майбутні.  Наше сьогодення, досвід минулих поколінь свідчить — змінюючи правила, неминуче змінюєш все суспільство.

Судова гілка влади – це баланс інтересів суспільства та особистості. Судова влада — це захист і кара.  Єдина міра цього балансу -  це справедливість. Винний має розуміти, за що його покарано, невинуватий має бути виправданий. Майнові, особисті, інші інтереси людини мають бути захищені, обов’язок особистості перед суспільством та іншими громадянами повинен бути виконаний.

 

1 .  Мета та основні завдання Концепції судової реформи

 

«Є закони більш важливі ніж державні. Ці закони закарбовані в серцях громадян, вони складають істинну Конституцію Держави».

Жан – Жак Руссо

 

Головною метою Концепції є зміна пріоритетів судової і правоохоронної системи України з виконання доручень державного апарату на служіння своєму народу на засадах рівності усіх громадян перед законом та верховенства права.

За Концепцією представником суспільства, публічного інтересу народу, в судовій гілці влади має бути прокурор (державний обвинувач).  Він повинен стояти на захисті наших спільних прав та свобод. Кожний свій виступ в залі судового засідання він зобов’язаний починати проголосивши: «Народ України представляє Прокурор».

Захисником прав людини є адвокат. Коли прокурор, озброєний силою держави, обвинувачує людину, вона неспроможна самостійно захиститись. Адвокат це її щит. Він має бути гарантією від помилки чи зловживання, він та надія, яка може захистити невинного від покарання, або довести, що особа не настільки винна як вважає публічний обвинувач.

Разом та окремо, конкуруючи між собою, вони є помічниками Справедливого Суду. Єдина мета дійсного правосуддя — встановлення істини по справі та отримання сторонами справедливого судового рішення.

Перш за все, метою Концепції судової реформи є відновлення незалежної судової влади в Україні, тої влади, яка здійснює захист як особистого, так і суспільного інтересу, витримує їх баланс та безпосередньо контролює виконання законів всіма громадянами та посадовцями нашої держави.

Основні завдання Концепції:

  • гарантування конституційних принципів судочинства;
  • забезпечення рівного та вільного доступу до правосуддя для всіх громадян України, іноземців та осіб без громадянства;
  • максимальне спрощення побудови судової гілки влади:
  • скорочення кількості спеціалізованих судів;
  • ліквідація досудового слідства по кримінальним справам;
  • зменшення державних витрат на утримання правоохоронної системи та судової гілки влади;
  • швидкість та ефективність відновлення порушеного права судами;
  • створення незалежного та кваліфікованого професійного суддівського корпусу;
  • організаційна, фінансова, кадрова незалежність суддів;
  • пряма участь народу України  в здійсненні правосуддя через суд присяжних;
  • законодавче запровадження прозорих процедур призначення
    (обрання) суддів, їх звільнення, притягнення до юридичної відповідальності, а також призначення на адміністративні посади у судах загальної юрисдикції.
  • безпосередня участь народу України у призначенні та звільненні професійних суддів;

 

2. Реалізація завдань Концепції

«…Без ліберальних принципів, гласності, суду присяжних, незмінності суддів, відділення суду від адміністрації та інших принципів неможливо здійснення правосуддя, як неможливо здоров’я організму без свіжого повітря, води та їжі».

Георгій Джанішев

 

В Україні Конституційно закріплений і проголошений принцип верховенства права (ст.8 Конституції України). За законом правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ст.19). Норми Конституції визначають, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами (ст.124), затверджують незалежність судді при здійсненні правосуддя та підкорення його лише закону (ст.129). Ця ж стаття визначає основні засади судочинства: законність, рівність, змагальність та інше.

Чи існує необхідність змінити ці норми  Конституції – безумовно ні. Чи керуються сьогодні при здійснені правосуддя цими нормами судді України – безумовно ні.  Є юридично доведеним факт керованості судової системи України Європейським судом з прав людини (див. О.Volkov v. Ukraine, 9 January 2013, no. 21722/11, § 199, ECHR 2013-I). Зокрема, Високим Судом визначено, що «…система судової дисципліни в Україні організована таким чином, що не здатна гарантувати достатньої відокремленості судової влади від інших гілок влади. Більше того, вона не забезпечує гарантії, необхідні для уникнення різного роду зловживань та неправомірного використання заходів дисциплінарної відповідальності з метою впливу на незалежність суддів, яка є однією з найважливіших цінностей, що лежать в основі ефективного функціонування демократії».

«Правосуддя за своєю суттю визначається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 р. передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією   або   законом   (ст.8).   Право   на   ефективний   засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (ст.2) і в Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (ст.13)» (Рішення Конституційного Суду України № З-рп/2003 від ЗО січня 2003 р.).

Виходячи з мети та завдань, які ставить перед собою зазначена Концепція, ми маємо, вже визначивши її пріоритетні напрямки, вказати, яким шляхом ми збираємось втілювати їх в життя.

 

3. Реформа спеціалізованої та територіальної побудови

Концепція реформи не передбачає змін у конституційних принципах побудови судової гілки влади в Україні (територіальності і спеціалізації).

Реалізуючи завдання щодо спрощення доступу громадян до правосуддя, скорочення витрат на нього та побудови ефективної системи правосуддя в Україні, реформа передбачає суттєве скорочення кількості спеціалізованих судів.

Історично поділені та не схожі між собою два види правовідносин. Це відносини цивільні та кримінальні. Цивільні відносини поєднують в собі частинки нашого щоденного життя. Народження дитини, піклування про неї, забезпечення її розвитку, можливість людині придбати за захистити майнові та немайнові права та речі, праця, творчість, створення спільних проектів, відрахування на суспільні потреби, досягнення та невдачі, смерть, перехід прав та речей до нащадків.

Кримінальні відносини це, перш за все, захист особистості, також обов’язок її по відношенню до інших людей, до суспільства. Захист від насилля та обману в будь-якому вигляді, примусового позбавленню життя, здоров’я, майна, результатів творчості та інше. Обов’язок  дотримання правил співіснування, сплати податків, надання допомоги іншим.

За Концепцією  судова гілка влади повинна бути спрямована та працювати на людину. Лише її інтерес як особистості і як частини суспільства є головним. Людина має розуміти і знати,  де здійснюється правосуддя і куди їй звернутись за захистом порушеного права.

Забезпечуючи принципи простоти та доступності громадян до правосуддя, Концепція реформи передбачає залишити два види спеціалізованих судів: цивільний та кримінальний.

 

Створення цивільних судів

Загальновідомим є той факт, що правовідносини у суспільстві поділяються на приватні та публічні.  Правовідносини громадян між собою, їх право на підприємницьку діяльність, сама діяльність у всіх сферах життя, в тому числі в цій частині відносини з державними органами, регулюються цивільним матеріальним законом.

Поділ судів у сфері цивільних правовідносин за надуманою спеціалізацією на цивільні, господарські та адміністративні є невиправданим.

Більш того такий розподіл є шкідливим. Розгляд спорів з цивільно-правових відносини здійснюється різними спеціалізованими судами. Це ускладнює для пересічної людини місце, куди вона має звернутися за захистом свого порушеного права, викликає непотрібні спори щодо підсудності, тяганину, а в деяких випадках, взагалі унеможливлює доступ до правосуддя.

Орієнтуючись на потребу громадян, зважаючи на ті обставини, що спори у всіх зазначених судах пов’язані з захистом цивільних майнових чи немайнових прав, породжують чи припиняють цивільно – правові обов’язки, зобов’язують сторони вчинити певні дії, або утриматись від них, є об’єктивно необхідним об’єднати їх розгляд під юрисдикцію одного суду.

 

Ліквідація господарських судів

У зв’язку з тим, що на даний час юрисдикція господарських судів є по суті вузькоспеціалізованою, потреби в утриманні Державою окремого спеціалізованого суду з розгляду господарських спорів (власне, це цивільно-правові відносини юридичних осіб) є юридично та економічно невиправданою.

Виходячи з цього  необхідно ліквідувати господарські суди, визначивши юрисдикцію розгляду зазначених спорів цивільним судам загальної юрисдикції. За погодженням сторін більшу частину цивільних спорів юридичних осіб мають розглядати комерційні арбітражі.

 

Ліквідація адміністративних судів.

Не вимагають окремої судової ланки і спори громадян з державними органами, в тому числі, спори щодо виборчого права та належного обчислення і сплати податків. Більшість зазначених справ, зокрема, щодо скасування актів державних органів, прямо пов’язані з порушенням цивільних майнових чи немайнових прав. Податкові спори також базуються на підприємницькій діяльності, цивільно – правових угодах, наслідком яких є прибутки, збитки та нарахування тих чи інших податків. Адміністративні суди, які на даний час сконцентрували на собі увагу владних структур, перетворилися на звичайних виконавців політичних та економічних замовлень, що підриває авторитет судової системи в цілому. Є «легендарним» рішення судді Київського адміністративного суду пана Огурцова, який в порядку забезпечення позову заборонив проведення Пленуму Верховного Суду України.

Зважаючи на це, можливим та доцільним є ліквідація  спеціалізованої судової ланки, а в судах цивільної юрисдикції запровадження спеціалізації суддів з розгляду адміністративних справ.

 

Створення кримінальних судів.

Беззаперечним є відмінність кримінального та цивільного судочинства. Існування сьогодні спеціалізованої судової цивільно — кримінальної ланки є нонсенсом. Різний матеріальний закон, відмінні завдання та несумісні процедури вимагають створення окремого спеціалізованого суду з питань кримінального судочинства.

Створення загального суду кримінальної юрисдикції фактично є вимогою і нового кримінально — процесуального закону. Сьогодні на судову ланку покладено нагляд за додержанням законів при проведені досудового кримінального розслідування. З’явилась нова спеціалізація суддів – слідчий суддя. Значно збільшилось навантаження на всіх професійних суддів, оскільки під час досудового розслідування значна кількість процесуальних дій потребує судового рішення. Крім того, цим Кодексом передбачені особливості процедур кримінальних   проваджень,   що   також   зумовлює   необхідність внутрішньої спеціалізації. Створення загальних судів кримінальної юрисдикції дозволить реалізувати у повній мірі такі принципи судової влади – як доступність і розумність строків розгляду. Також створення загальних судів кримінальної юрисдикції дозолить вирішити й низку інших питань, зокрема: забезпечити доставку до суду осіб, що утримуються під вартою; забезпечення таких осіб в суді харчуванням; дотриматись безперервності судового розгляду; забезпечити уникнення перерв у зв’язку з відсутністю можливості утворити колегію суддів за клопотанням сторони.  Таке рішення надає можливість належним чином пристосувати судові приміщення до розгляду кримінальних справ як професійними суддями, так і судом присяжних.

 

Ліквідація досудового слідства

Сьогодні в Україні кримінальне переслідування здійснюється правоохоронними органами у формі як досудового, так і судового слідства.

Офіційне публічне переслідування є правом та юридичним обов’язком призначених державою посадових осіб. Процедура досудового розслідування здійснюється різними гілками правоохоронних органів та не є публічною. Є доведеним фактом, що докази у формі допиту свідків, підозрюваних, експертиз, вилучення відповідних документів збираються з обмеженням прав обвинувачених осіб та їх захисту.  Внаслідок цього, не суд, після публічного розгляду справи, а слідчі в своїх кабінетах приймають рішення щодо вини конкретної особи. В більшості справ їх утаємничені дії не є пошуком істини по справі, захистом суспільства та людини від злочинних посягань. В діючий системі мірилом успішності їх роботи, відповідно кар’єри, матеріального благополуччя є виконання вказівок керівництва, оцінкою успішності — виконання доведених показників. Ці показники слідчих та прокурорів вимагають лише одного результату – направлення справи до суду з обвинувальним актом. В подальшому показники вимагають отримання обвинувального вироку по направленим до суду справам. Тут вже, відповідно, не до пошуку істини, реалізації прав суспільства та особистості.

Виходячи з офіційних даних кількість прийнятих виправдувальних вироків в Україні складає 0,02%.  Відповідно висновок один — судовий розгляд є формальним затвердженням обвинувачення слідчого та прокурора. Судове слідство сьогодні не є повноцінним. Там не збираються та не перевіряються доводи захисту та обвинувачення. В кращому випадку судове слідство це вибіркова перевірка роботи, виконаної слідчим.

Виходячи з викладеного, не вбачається необхідності двічі проводити слідство по кримінальній справі. Це шлях до безглуздого витрачання коштів платників податків на  тисячі працівників міліції та прокуратури, які завалені сотнями тисяч заяв, виготовляють тони непотрібних протоколів, під час роботи отримують  можливість для зловживань та обмеження прав. Є багато випадків, коли підозрюваний роками тримається під вартою, так і не потрапивши з публічним обвинуваченням до суду. Людина отриманими хворобами і роками свого життя сплачує страшну ціну за недолугу систему, що є спадком радянського тоталітаризму.

Правоохоронці в кримінальному процесі мають витрачати свій час та кошти платників податків на детективну роботу. Отримавши достатні докази щодо скоєння злочину певною особою вони зобов’язані  звернутися до державного обвинувачення. Прокурор визнавши їх достатніми звертається до особи з публічним обвинуваченням. В подальшому лише суд у змагальному процесі, здійснивши судове слідство надає оцінку обґрунтованості обвинувачення та засуджує чи виправдовує підозрюваного. Правосуддя, відповідно до Конституції України. має здійснюватись виключно судами.

Таким чином, в концепції судової реформи запропоновано наступну спеціалізовану та територіальну побудову правосуддя в Україні:

Необхідно створити три ланки судів загальної юрисдикції за кримінальною та цивільною спеціалізацією:

1 ланка — суди І інстанції: місцеві суди цивільної юрисдикції

(з можливим утворенням колегій суддів                                                                                                          з розгляду цивільних ,адміністративних та господарських спорів);

місцеві суди кримінальної юрисдикції

(з визначенням відповідно до вимог процесуального законодавства слідчих суддів та суддів з розгляду кримінальних проваджень, організації суду присяжних).

2  ланка — апеляційні суди:         апеляційні суди цивільної юрисдикції                (із створенням відповідних палат);

апеляційні суди кримінальної юрисдикції.

 

3  ланка — касаційні суди: Касаційний суд України цивільної

юрисдикції;

Касаційний суд України кримінальної юрисдикції.

 

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

Відповідно до статті 125 Конституції України найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Однак, у 2010 році, всупереч Конституції України, відбулось усунення Верховного суду України від виконання функцій найвищого судового органу. Компетенція Верховного Суду України низкою законів  знівельована лише до рівня констатації факту неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального закону. І навіть така функція є суттєво обмеженою, оскільки провадження у Верховному Суді України може бути відкрито лише після вирішення Вищими судами України питання про допуск до провадження. По суті, за наявності у державі свого національного судового органу — Верховного Суду України, через вади національного законодавства українці змушені шукати справедливості у Європейському суді з прав людини, оскільки найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції позбавлений конституційних повноважень, відновлення яких є  пріоритетом цієї судової реформи.

Аналіз положень законодавства України  щодо компетенції Верховного Суду України  дозволяє зробити висновок про те, що обсяг таких повноважень не відповідає конституційним положенням.

На даний час компетенція Верховного Суду України щодо перегляду судових рішень є надто обмеженою (а саме: неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального закону  2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом). По суті не конституційними законами Верховний Суд України усунуто від діяльності  щодо здійснення правосуддя.

Концепція пропонує відновити повноваження Верховного Суду України як найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції.

Для цього, дотримуючись принципу доступу до правосуддя, достатньо усунути штучно створені  перепони на рівні процесуального законодавства, виключивши норми про необхідність прийняття касаційними судами рішення про допуск до перегляду Верховним Судом України судових рішень.

Верховний Суд України повинен мати повноваження щодо остаточного прийняття судового рішення (таким чином, будуть вичерпані усі національні засоби судового захисту), а також здійснювати функції судового контролю шляхом перегляду судових рішень за правилами виключного провадження.

На даний час єдина з гілок влади – судова – позбавлена права законодавчої ініціативи.

За Концепцією Верховному Суду України надається право законодавчої ініціативи з питань судоустрою, судової діяльності, правозастосування. При цьому висновок Верховного Суду України щодо законопроектів у галузі цивільного, кримінального права, питань судоустрою,  судової діяльності та правозастосування є обов’язковим, за відсутності такого висновку відповідний законопроект не може розглядатись у сесійній  залі. У зв’язку з зазначеним також потребують змін закони та нормативні акти щодо регламенту діяльності Верховної Ради України.

 

5. КАДРОВА РЕФОРМА.

«Які б гарні не були правила діяльності, вони можуть втратити свою силу та значимість у недосвідчених, грубих чи недобросовісних руках».

Олександр Коні

 

Щоб щось змінити, крім бажання, ми маємо бачити того, кому ці зміни дійсно потрібні. Висновок тут простий. Перш за все, в змінах судової гілки влади зацікавлений безпосередній  носій влади та джерело існування України – її народ.

Справедлива судова влада — це його захист, захист кожної людини від позбавлення її основоположних прав: права на життя, здоров’я, свободу, майно, освіту, творчість і так далі.  Держава має бути таким чином побудована, щоб людина мала можливість захищати себе сама і отримувати захист від оплачених нею спеціальних структур — правоохоронних та судових органів. Невиконання цими структурами покладених на них функцій робить стягнення з громадян коштів на їх утримання не податками, а грабунком. Правоохоронець, що не охороняє право людей, а служить своєму гаманцю та замовнику, не має право на отримання зарплати, пенсії, квартир та інших доходів за рахунок коштів. сплачених громадянами у державний бюджет.

Виходячи з сьогодення українське суспільство має поставити жорсткі вимоги щодо професійних суддів, їх справедливості, відсутності корупції та можливості бути перешкодою будь-якому сторонньому та внутрішньому тиску. Тому громадяни України, що мають взяти на себе цей високий обов’язок судді, повинні погодитись на певні обмеження своїх прав. Їх призначенню на посаду має передувати конкурс, детальне декларування доходів, перевірки, в тому числі з використанням поліграфу, які відповідність кандидата висунутим вимогам.

Концепція висуває такі наступні вимоги:

  • Судді повинні бути в першу чергу моральними:

Людина, що обрала собі таку професію, має бути порядною, чуйною до чужої біди, нести справедливість при розгляді справи та прийнятті рішення. Відданість та відповідальність судді за свою справу повинні  бути беззаперечними.

  • Судді повинні бути культурними та професійними:

Ми не подаруємо своє життя капітану корабля або повітряного судна, який не знає своєї справи, і може призвести до катастрофи. Будь-яка людина,тим більш, яка отримала доленосну професію для інших, має бути висококласним спеціалістом.  Впевнені, суддя, крім того, що є носієм високих професійних знань, повинен бути психологічно стійким, освіченим та висококультурним.

  • Судді мають бути незмінними:

Неможливо вимагати принциповості від людини, яку незадоволена влада наступного дня вижене з роботи  та ще порушить щодо нього кримінальну справу. Під таким тиском сьогодні працює кожний суддя. Необхідно  законодавчого визначити поняття «порушення присяги». Рішення про притягнення суддів до відповідальності за порушення присяги приймаються сьогодні свавільно та є результатом вказівки чиновника, незадоволеного рішенням судді.

  • Професійні судді повинні бути залежні від народу України:

Необхідно змінити законодавство та професійних суддів призначати посаду з подальшим затвердженням їх призначення на місцевих референдумах. Референдум має проводитись через декілька років після призначення судді на посаду. На референдум необхідно виносити питання стосовно стану правосуддя та довіри до обраних чи раніше призначених суддів;

  • Необхідно забезпечити безпосередню участь народу в судочинстві:

Крім професійних суддів, держава зобов’язана забезпечити пряму участь народу в судочинстві. Суд рівних має бути альтернативою суду професійному. Виходячи з Декларації прав людини та основоположних свобод, Конституції України носієм влади є народ, а носієм прав є людина.  Відповідно, право обирати суд є правом людини, а не дарунком будь якої влади. Суд народу – суд присяжних не повинен бути змішаним з професійним судом як сьогодні. Присяжні мають бути самостійними учасниками процесу та безпосередньо, без будь-якого тиску приймати рішення щодо винуватості чи не винуватості особи. Суд присяжних є значимим не лише як складова судочинства, а є школою справедливості та демократії.

Ставлячи такі високі вимоги до суддівського корпусу, українське суспільство повинно  забезпечити їх виконання, перш за все, через:

  • незалежність професійного суддівського корпусу, в тому числі фінансову;
  • дійсну, а не удавану незмінність суддів;
  • матеріальний статок. Судді мають отримувати високу заробітну плату та гарантоване державою належне соціальне забезпечення, у тому числі й членів сім’ї;
  • престиж та авторитет професії, високу суспільну повагу. Рішення суду проголошується ім’ям України, будь-яка неповага до судді має розцінюватись як неповага до Держави.

Треба зробити все можливе, щоб захистити суддів від будь-якого тиску. Будь-які прояви, що змушують суд приймати неправосудні рішення, мають бути унеможливлені чи максимально нівельовані. Хабарництво, адміністративний чи громадський тиск, будь-які політичні упередження повинні піти із суду, залишивши неупередженість, захист суспільного інтересу та прав людини.

Відповідно, законодавчого вирішення потребують і питання, пов’язані з добором, призначенням (обранням), кар’єрою та закінченням перебування на посаді професійного судді, оскільки на даний час ці питання вирішуються всупереч положенням Європейської хартії про закон «Про статус суддів» (прийнятої 10 липня 1998 р., Лісабон).

Професійний суддя є посадовою особою, наділеною виключною компетенцією та повноваженнями на здійснення правосуддя.

Принципами при здійсненні професійної судової функції є:

  • незалежність, що є гарантією справедливого вирішення справи в суді;
  • об’єктивність, що є необхідною умовою для належного  виконання суддею професійної діяльності;
  • чесність та непідкупність;
  • дотримання етичних норм, що виключають прояви недостойної поведінки судді при здійсненні  професійної діяльності;
  • забезпечення рівного ставлення до усіх сторін судового розгляду;
  • компетентність та старанність при виконанні суддею своїх професійних обов’язків, що мають пріоритет над усіма іншими видами діяльності.

 

Зазначені принципи, якими повинен керуватися суддя у своїй професійній діяльності, а також вимоги, які  ставляться до професійних та моральних якостей суддів, зумовлюють необхідність визначення віку, досягнення якого дає право обіймати посаду судді.

Так, на сьогоднішній день, вік, досягнення якого дає право на зайняття посади судді, становить 25 років. Однак, зрозуміло, що у 25 років людина лише може закінчити навчання, отримати вищу освіту, однак навичок будь-якої професійної діяльності не має.

У зв’язку з цим необхідно визначити вік, досягнення якого дає право претендувати на посаду судді, у 35 (40) років. При цьому, особа, яка претендує на посаду професійного судді, повинна мати стаж практичної роботи адвокатом чи прокурором в суді не менш п’яти  років з десяти останніх.

За Концепцією громадяни України, які мають науковий ступінь кандидата юридичних наук, доктора юридичних наук та стаж викладацької роботи не менше 10 років за основним місцем роботи у вищому навчальному закладі в районі розташування відповідного суду, при дотриманні усіх інших вимог, також можуть претендувати на посаду судді.

Практика також свідчить, що місцем здійснення  адміністративного тиску на судову владу сьогодні є Вища рада юстиції України.

Так, Розділ VIII Конституції України має назву «Правосуддя». Однак, у цьому ж розділі міститься стаття 131, що визначає склад і повноваження Вищої Ради юстиції України. Зокрема, Вища рада юстиції України складається з двадцяти членів. Верховна Рада України, Президент України, з’їзд суддів України, з’їзд адвокатів України, з’їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначають до Вищої ради юстиції України по три члени, а всеукраїнська конференція працівників прокуратури — двох члені Вищої ради юстиції. До складу Вищої ради юстиції входять за посадою Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України.

Вочевидь, що принципи формування складу Вищої ради юстиції не відповідають не лише міжнародним стандартам, взагалі цей орган не можна віднести до органів правосуддя. Формування його складу вже давно відбувається за вказівкою виконавчої влади. Прокурори,  адміністративні керівники судів, представники адміністрації Президента складають в ній більшість та відкрито керують суддями. У зв’язку з цим у цій частині необхідно вносити зміни до Конституції України.

Концепція пропонує, що питаннями, пов’язаними з добором, призначенням (обранням), кар’єрою та закінченням перебування на посаді судді має опікуватись орган, який є незалежним від виконавчої та законодавчої влади, у складі якого 2/3 суддів. Зазначені судді мають бути досвідченими професіоналами та носіями бездоганної репутації.

У зв’язку з цим необхідно створити нове законодавство щодо статусу, компетенції та повноважень Вищої ради юстиції, передбачивши, що цей орган за посадою очолює Голова Верховного Суду України, члени Вищої ради юстиції обираються з’їздом суддів України, при чому 2/3 складу — судді. Жодний посадовець виконавчої чи законодавчої влади не може бути членом Вищої ради юстиції, тим більше в силу керівної посади, яку він обіймає.

Концепція пропонує підпорядкувати створеній за новими принципами Вищій раді юстиції України судові кваліфікаційну  та дисциплінарну комісії. До повноважень комісій віднести питання пов’язані з добором, призначенням (обранням), кар’єрою, притягненням до відповідальності та закінченням перебування на посаді судді. Також пропонується підпорядкування Національної школи суддів України, до повноважень якої віднесено підготовку та підвищення кваліфікації суддів та працівників суду.

Має бути законодавчо визначено термін «порушення присяги». Законодавець має зазначити, за які дії та внаслідок яких проступків винна особа може бути притягнута до відповідальності з цих підстав.

Основною гарантією незалежності судової гілки влади є також мінімізація впливу з боку виконавчої влади. Це, перш за все, пов’язане з системою фінансування судової влади.

Фінансування судів в Україні здійснює  Державна судова адміністрація України, яка по суті є органом виконавчої влади. Зрозуміло, що забезпеченням судової гілки влади не має займатися виконавча. Закон повинен визначити джерела фінансування, а також участь законодавчої та виконавчої влади в цьому процесі, а, отже, відповідно цим їх вплив на судову владу  має бути вичерпано.

Концепція передбачає реорганізацію ДСА у Департамент фінансового забезпечення діяльності судової системі при Верховному Суді України. Це дозволить забезпечити фінансування та розподіл бюджетних коштів по вертикалі у всій судовій гілці, а також відповідатиме конституційному положення про те, що Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції.

 

6. ІНСТИТУТИ ПРАВОСУДДЯ.

Змагальність процесу висуває як необхідних помічників судді у пошуку істини обвинувача та захисника. Їх спільними зусиллями висвітлюються різні, протилежні сторони справи та полегшується їх оцінка».

Олександр Коні

Виходячи з закладених у Концепцію принципів є зрозумілим, що мають бути реформовані як судові органи так і інші суміжні та правоохоронні органи на яких Конституцією та міжнародними угодами України покладено обов’язок захисту прав суспільства і особистості, притягнення порушників закону до відповідальності, безпека та дотримання правил встановлених законами у всіх галузях нашого життя.

6.1. РЕФОРМУВАННЯ МІНІСТЕРСТВА ВНУТРІШНІХ СПРАВ.

МВС України як державний інститут побудований ще тоталітарним радянським режимом. Міністерство об’єднало в собі різні функції, в тому числі ті, що мало пов’язані з питаннями розшуку і кримінального переслідування злочинців, правоохоронної діяльності та правосуддя, реформування яких є метою цієї Концепції.

Відповідно, ціллю реформи МВС є виділення та позбавлення його від невластивих правоохоронному органу функцій, децентралізація, досягнення максимальної ефективності роботи, спрямування її на захист суспільного інтересу, підзвітність народу України шляхом обрання частини керівників правоохоронних органів на прямих виборах громадою.

 

Концепція пропонує реорганізувати МВС України наступним чином:

  • Створити поліцейський комісаріат громадської безпеки  при місцевому самоуправлінні. Підпорядкувати поліцію комісару, який має обратися на місцевих виборах разом з міським головою та звітувати за свою діяльність місцевій громаді.
  • Всі райвідділи МВС мають бути реорганізовані в поліцейські дільниці з отриманням функцій охорони громадського порядку на своїй території. Місцевій поліції також мають бути передані функції державної патрульної служби, безпеки дорожнього руху, для чого буде діяти муніципальна дорожня поліція.
  • В комісаріаті має також діяти детективний підрозділ, що має розслідувати злочини невеликої тяжкості, займатись дитячою злочинністю. Також мають діяти спеціальні підрозділи, що виконують профілактичні та інші завдання правоохоронного органу.
  • Функції розкриття тяжких та особливо тяжких злочинів мають виконувати професійно та технічно зміцнені централізовані підрозділи МВС України.

 

Основу цієї служби має складати кримінальна поліція держави, до якої входять:

  • Детективна служба;
  • Кримінальна розвідувальна служба;
  • Спецпідрозділ силової підтримки, для безпосереднього затримання осіб, що підозрюються у причетності до скоєння тяжких злочинів;
  • Підрозділ боротьби з організованою злочинністю;
  • Спецпідрозділ силової підтримки «Сокіл» для ліквідації злочинних угрупувань та арешту особливо небезпечних осіб;
  • Економічна поліція;
  • Спеціальні технічні підрозділи;
  • Підрозділи криміналістичного спрямування (експерти);

 

  • В МВС має працювати спецпідрозділ внутрішньої безпеки, наділений функціями контролю, в тому числі з застосуванням новітніх технологій та поліграфу. Пріоритетом, є усунення причин, які сприяють внутрішній корупції, психологічним та фізичним зривам працівників МВС, насамперед  звертаючи увагу на стан їх здоров’я, психіки та психології. Найбільше, свою увагу він має приділяти підрозділам детективів та кримінальної розвідки. Зазначений підрозділ, має бути укомплектований психологами, медичною, технічною та спеціальною детективною групами.

 

У підпорядкуванні МВС мають залишитись внутрішні війська.

  • Спецпідрозділ силової підтримки «Беркут» має бути ліквідований як такий, що дискредитував себе власними діями та діями у співучасті з кримінальними угрупованнями придушенням громадянських прав та свобод.

 

  • Ізолятори тимчасового утримання, мають бути передані пенітенціарній службі міністерства юстиції України.

 

6.2.  РЕФОРМУВАННЯ ПРОКУРАТУРИ:

На державу покладено завдання збереження суспільства, в тому числі шляхом переслідування порушників закону. Практичне служіння цьому важливому завданню випало у судовому змаганні на долю прокурора – обвинувача, і він, виконуючи свій тяжкий обов’язок, має служити народу.

Олександр Коні

В усіх демократичних країнах світу на особистість, що потерпіла від злочину, не покладається виконання функцій, обвинувачення в суді. Переслідування за вчинений злочин не є функцією потерпілої особи. Цей обов’язок, суспільство поклало на спеціальний орган публічного обвинувачення – прокуратуру.

Реформування органів прокуратури – це не просто переконлива рекомендація Ради Європи, а критично важливий чинник належного вдосконалення системи кримінальної юстиції.

Генеральним директором з прав людини та верховенства права Ради Європи Філіпом Буайа зазначено, що реформа державного обвинувачення вражається ключовим фактором для правильного введення нового Кримінально-процесуального кодексу України.

Як підкреслювалось у Рекомендації 1604 (2003) Парламентської Асамблеї Ради Європи про роль прокуратури у демократичному правовому суспільстві від 27.05.2003 року, прокуратура відіграє важливу роль в забезпеченні безпеки і свободи європейського співтовариства шляхом гарантування верховенства права, захисту від злочинів проти прав і свобод, забезпечення дотримання прав і свобод осіб, підозрюваних чи обвинувачених у вчиненні злочинів, а також шляхом нагляду за належним функціонуванням відомств, відповідальних за розслідування правопорушень.

Виходячи з цього Концепція визначає необхідність глобальних змін у розумінні функцій прокуратури  в сьогоднішньому правосудді тим більш, що при приєднанні до РЄ Україна взяла на себе зобов’язання, згідно з якими «роль і функції прокуратури зміняться з перетворенням цього інституту на орган, який відповідатиме стандартам РЄ.

Концепція передбачає встановлення рівноваги та балансу між інтересами суспільства, яке в правосудді представляє прокурор, та інтересами людини. Перш за все сила держави має сприяти публічному обвинувачу в захисті прав потерпілого. Держава не покладає на людину, яка стала жертвою злочину, обов’язку особисто поновити справедливість, а використовує всі свої владні можливості для цього. Прокурор повинен бути наділений відповідними повноваженнями.

В Україні єдино існуючою історичною моделлю є радянська (царська) модель прокуратури. Ця модель віддзеркалює недемократичне минуле і є несумісною з європейськими стандартами та демократичними цінностями.

В Україні державне обвинувачення – це одна, занадто потужна й відокремлена структура. Така ситуація є досить небезпечною не лише через спотворення принципу рівності сторін у кримінальному процесі. Наразі прокуратура використовуються для підтримки керуючої політичної сили, знищення політичних опонентів влади, їх прихильників, особистого збагачення прокурорів.

Концепція стверджує, що неможливо захищати загальні, суспільні інтереси не маючи досвіду та обов’язку захисту прав людини. Прокурори виконуючи свій обов’язок мають бути професійними та порядними. Вони повинні мати відповідний досвід роботи у конкурентному процесі та знання. За концепцією прокурором, може стати лише особа, яка склала кваліфікаційний іспит адвоката та має досвід адвокатської роботи в суді не менш 5 років.

Відповідно завданням Концепції є:

  • зміна моделі державного обвинувачення. Прокуратура має бути частиною юстиції держави виконуючи при здійснені правосуддя функції визначені Конституцією України;
  • справедлива і прозора система призначення, зняття з посади прокурора. Має бути запроваджена  прозора система добору найкращого кандидата для призначення на посаду прокурора.  Верховній Раді належить затвердити чіткі критерії щодо умов, за яких вона може не надавати згоди на призначення очільника прокурорського відомства.
  • обов’язки прокурорів щодо осіб;Вкрай важливо чітко визначити та встановити на рівні закону права та обов’язки прокурорів по відношенню до осіб, з якими вони контактують в якості потерпілого, свідка чи то підозрюваного.
    • Має бути жорсткий контроль і нагляд судових органів за діяльністю органів прокуратури; Не прокурор має здійснювати нагляд за додержанням законів громадянами та юридичними особами в приватному житті та підприємницькій діяльності. Ця функція у прокуратури має бути вилучена в будь якому вигляді. Лише суд при публічному обвинуваченні має право обмежувати права громадян та здійснювати нагляд за додержанням законів при залученні особи до кримінальної відповідальності;

 

 

6.3. РЕФОРМУВАННЯ АДВОКАТУРИ     

«Процес, де обвинувачений залишений обличчям до обличчя проти державного обвинувачення, озброєного всемогутньою допомогою держави, негідний імені судового розгляду, він перетворюється у цькування».  

Іван Фойніцький

Що являє собою адвокатура? Чи є вона безпринципним слугою клієнта, чи захисником його прав та рівноправним учасником процесу судочинства.

Ця Концепція передбачає становлення в Україні адвокатури, перш за все, як незалежного інституту захисту прав людини. За Концепцією адвокатура є частиною правосуддя в Україні, складова громадянського суспільства, рівна у свої правах з державним обвинуваченням.

Концепція пропонує реформування адвокатури в Україні за наступними напрямками:

  • адвокат – правозахисник, уповноважена суспільством особа

Безумовно, важливо, щоб силою закону суспільство було захищено від правопорушень і злочинів, щоб винні особи понесли відповідальність за вчинені діяння. Проте, не менш важливо для суспільства захист невинного та контроль за вчиненням правосуддя стосовно винних осіб. Однобічності державного обвинувачення; помилкам (фактичним і юридичним), упередженості професійних суддів та присяжних має протистояти незалежна сила, що здатна надати правову допомогу та здійснити професійний захист порушених прав

Такою незалежною силою суспільства є адвокати. Адвокат є захисником особистих прав людини. Він щит, що захищає людину він помилки чи зловживання. Він та надія, яка може захистити невинного від покарання та довести, що особа не настільки винна як вважає обвинувач.

Для суспільства активний захист кожною людиною своїх порушених прав має величезне значення. Більше того, чим більший супротив органів державної влади при захисті відповідних прав, чим складніший процес захисту, тим важливішою є перемога саме права. Жодні обставини не повинні завадити встановленню об’єктивної істини по справі. Програш справи виключно через відсутність відповідного досвіду, фінансові ресурси чи  впливовість іншої сторони є вкрай небезпечним для усього суспільства.

За Концепцією адвокат не є тільки найманим представником, що професійно представляє клієнта. Він – фактор правосуддя і частина судової системи України. Адвокатура, перш за все, має бути публічним судовим інститутом.

Враховуючи вищевикладене,  Концепцією передбачено проведення юридичного розподілу надання юридичних послуг компаніями та приватними юристами в різних галузях суспільного життя та здійснення адвокатської практики як частини судової влади в Україні.

З цією метою має бути поновлено інститут повірених – юристів, які допомагають спеціальними знаннями, консультують чи взагалі замінюють юридичну чи фізичну особу при виконанні  певних функцій за дорученням. Ця діяльність є комерційною та має можливість здійснюватись у будь-якій формі (товариства, приватні підприємства, особа – суб’єкт підприємницької діяльності і т.п.). У формах співпраці з замовником, отриманні доходів та прибутків від юридичної діяльності повірені — юристи обмежені лише укладеною угодою.

Повірені мають право здійснювати представництво та надавати правову допомогу особам як в щоденній діяльності, так і в арбітражних, міжнародних та цивільних судах.

В кримінальному судочинстві участь повірених має бути обмеженою лише представництвом інтересів цивільних позивачів та відповідачів в процесі, за наявності у справі відповідних позовів.

Адвокати. Адвокатська діяльність перш за все є публічною службою суспільства і не може бути визнана комерційною. Ця діяльність є правозахисною та має здійснюватись за кошти особи, чи, за відсутності у неї можливості, за рахунок держави. Право на захист є конституційним і не може бути обмежено відсутністю у людини фінансових можливостей.

Захист людини в кримінальному судочинстві мають здійснювати виключно адвокати.

Для правильного розуміння відносин, пов’язаних з захистом прав та передбачених законом інтересів людини, Концепція пропонує виходити з того, що захист – це, в першу чергу, вироблений адвокатом інтелектуальний продукт. Оцінити об’єктивно психологічні, наукові, фізичні витрати адвоката на створення цього продукту є неможливим. Відповідно, адвокатським самоуправлінням має бути визначена лише погодинна тарифікація. За витрачений адвокатом час на створений ним інтелектуальний продукт правозахисник отримує виключно гонорар.

Держава, в разі залучення адвоката в кримінальному судочинстві з метою захисту осіб, що не мають матеріальної можливості укласти угоду з адвокатом особисто, сплачує гонорар за тими ж, визначеними адвокатським самоуправлінням, погодинними ставками.

Гонорар адвоката не може бути обкладений буд — якими податками за винятком податку на дохід фізичної особи. Питання соціальних та пенсійних відрахувань з гонорарів вирішуються виключно адвокатським самоуправлінням.

Адвокат, як і інші учасники судової гілки влади, не має права займатися будь-якою комерційною діяльністю. Адвокатська діяльність є несумісною з будь-якою державною службою, роботою в представницьких та виконавчих органах влади.

Вимоги до адвокатів як з точки зору віку, досвіду, професійних знань, так і  моралі мають бути високими та визначені відповідним законом України.

Рівність прав державного обвинувачення – прокурора та адвоката у кримінальному  процесі має бути не декларативною, а дійсною. Адвокат має бути наділений правами збирати та надавати суду будь-які докази самостійно, залучати з цією метою відповідних фахівців. Будь-яку інформацію, яку, відповідно закону, може отримувати  прокурор виконуючи свої функції суспільного обвинувача, виконуючи свій обов’язок захисту прав людини, має отримати і адвокат. Рівно як і прокурор, адвокат має право звертатися до слідчого судді за необхідності проведення дій, що обмежують права громадян та отримувати відповідні судові дозволи. Має бути прийнятий закон про детективну діяльність, що надасть можливість захисту та громадянам отримувати необхідні докази альтернативним від державного репресивного апарату шляхом.

В разі укладання угоди з потерпілим щодо захисту його порушеного права адвокат користується рівними правами з державним обвинувачем, в тому числі в судовому засіданні.

Будь-який орган, в тому числі державний, держава, громадські об’єднання, підприємства, громадяни з метою посилення своєї процесуальної захищеності та своїх прав, прав своїх потерпілих працівників мають можливість залучити адвоката чи адвокатське партнерство без будь-яких обмежень.

Концепція передбачає формування конкурентного середовища серед адвокатів. Змагання між ними має відбуватись на терені саме правозахисної діяльності. Вони мають намагатись перевершити одне одного знаннями, чесністю, наполегливістю. Саме ці фактори є запорукою їх успішної кар’єри, довіри клієнтів та розширення практики.

Концепція пропонує ввести професійну градацію адвокатів, аналогічну принципам, що довгий час існують в англійській адвокатурі (solicitors, barristers, queenchancellors).  Наприклад (юридичний радник, адвокат, судовий консул). Вимоги для отримання відповідного звання мають бути визначені спеціальним законом. Звання, за поданням адвокатського самоуправління, присвоюється указом Президента України та в подальшому офіційно використовується, в тому числі суддями в судових процесах.

Адвокатура має бути школою моралі, професійності, конкурентного процесу, через яку мають пройти майбутні судді, а можливо і прокурори.

Зазначена Концепціяне ставила собі за мету розробку конкретних законопроектів та змін до Конституції України. Вона ставить завдання поновлення в Україні правосуддя та конкурентного процесу як невід’ємної частини нашої демократії.

 

Додаток 1

Шановні читачі.

Ми чекаємо Вашої думки. Будемо вдячні за висловлені Вами критичні зауваження, ідеї та пропозиції.

Усі Ваші пропозиції будуть вивчені авторською групою та враховані в кінцевому тексті правової концепції.

Чекаємо Ваші коментарі за адресою:03680, м. Київ, вул. Димитрова, 5 Б

та на сайті «Кримінальної Юстиції» zakonua.com

Оставить комментарий


Примечание - Вы можете использовать эти HTML tags and attributes:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов